JOURNALISM
INFORMATION ACTIVITY AS A COMPONENT OF SCIENCE DEVELOPMENT
ІНФОРМАЦІЙНА ПІДТРИМКА ПОВЕРНЕННЯ
JOURNALISM
INFORMATION ACTIVITY AS A COMPONENT OF SCIENCE DEVELOPMENT
настрої спричинили активні пошуки витоків, «забутих» фактів і репресованих імен у різних, насамперед гуманітарних (як найбільш пригнічених з боку компартійної ідеології), сферах. Серед них була історія (а заразом і теорія, і практика) видавничої справи, яка на всіх теренах колишнього СРСР дотихчасово виглядала як історія розвитку галузі в Російській імперії, та цілеспрямовано ігнорувала «дрібні» національно-територіальні відмінності та надбання
«периферійних» геніїв (зрозуміло, що в такій «єдиній і неподільній», як сама держава, історії видавничої галузі не могло бути місця яскравим національним постатям, подібним до Тиктора).
Першою оприлюдненою згадкою про Тиктора стала коротка репліка Ярослава Дашкевича у вступній статті до «Історії України» Івана Крип’якевича (цю працю у складі бібліотеки «Пам’ятки історичної думки України» випустило 1990 року львівське видавництво «Світ») [1, с. 20]. А 1992 року, коли «Світ»
видав «Історію українського війська» – одну з фундаментальних праць, що входила до заснованої Тиктором «Історичої Бібліотеки», той же Ярослав Дашкевич у вступній статті «“Історія українського війська” – проблематика, автори, видавці» вже не просто згадує Тиктора, а вперше в “пострадянський” час характеризує його здобутки (див.: [2]).
Таким чином, нав’язане забуття славетного видавця почало поступово руйнуватися: з’явилися газетні публікації, студентські дослідження, перші наукові розвідки. 1994 року «Бібліотечний вісник» уміщує оглядову статтю Л.
Гальчук «“Українська Преса” Івана Тиктора», яку авторка завершує фразою – спонукою до всіх наступних дослідників здобутків Тиктора: «Безперечно, його життя і діяльність заслуговують на ґрунтовне дослідження, солідну книгу і нашу пам’ять» [3, с. 43]. Що, зрештою, і відбулося в наступні роки.
У 1995 році пройшла перша публічна акція щодо історичної реабілітації Івана Тиктора на його Батьківщині – Міжнародна наукова конференція “Книга в соціокультурному просторі (досвід книговидання ХІХ–ХХ ст. і сучасні проблеми)”, центральна подія якої – засідання Круглого столу «Іван Тиктор і концерн “Українська Преса”: досвід, що випередив свій час» – уперше відкрила науковій спільноті деякі часописи Тиктора (див.: [4, с. 5–15]).
А 1996 рік – рік сторіччя Тиктора – став по-справжньому знаковим, коли загальна українська “материкова” Тикторіана поповнилася новими дослідницькими матеріалами – біографічним нарисом Б. Якимовича у збірнику
“Українська журналістика в іменах” [5], біографічною розвідкою Р. Горака у журналі “Дзвін” [6], доповіддю (надрукованою згодом) А. Гриновець і Б.
Якимовича [7], кількома газетними публікаціями [8; 9], краєзнавчими розвідками [10]. А понад те саме цього року в Українській академії друкарства, за участі родичів і земляків (із с. Красного, що на Львівщині) видавця, було започатковано Тикторівські читання – наукову конференцію, що відтоді стала традиційною (цьогоріч відбудуться вже сьомі читання). Якоюсь мірою це був революційний крок до відкритого, але, головне, обґрунтованого вивищування активних дійових осіб власної, української, історії: адже читання, названі іменем донедавна «опального» Тиктора, щонайменше, урівнювали його з
JOURNALISM
INFORMATION ACTIVITY AS A COMPONENT OF SCIENCE DEVELOPMENT
канонізованими постатями російського видавничого Парнасу (Ситіним, Павленковим, Суворіним та ін.), на досвіді яких навчали не одне покоління майбутніх видавців. Це довів і спеціально підготований ювілейний розділ у збірнику «Поліграфія і видавнича справа», що складався з 8 статей, присвячених окремим виданням, що їх випускав концерн «Українська Преса» [11].
Таким чином, вже у перші роки культурної «реабілітації» Тиктора відбулося декілька важливих акцій, що мали спонукати наукову спільноту до глибшого, на рівні завдань сучасної науки, дослідження спадку великого видавця – не загубленої в мареві століть тьмяної постаті, а реального, з плоті й крові, практично нашого сучасника, чиї видання «стали підвалинами нашої культури і склали її золотий фонд» [12, с. 88].
Як результат, невдовзі виходить надзвичайно важливий для всіх подальших досліджень бібліографічний покажчик «Видання Івана Тиктора та концерну
«Українська Преса» [13], який уперше продемонстрував величезні обсяги різножанрової та політематичної видавничої продукції, випущеної цим концерном, а отже, розміри потенційного дослідницького поля. І воно, це поле, стало поступово опрацьовуватися: ім’я Тиктора разом із нарисом його діяльності включається до навчального посібника для вищої школи [14]; виходить перша монографія колективу дослідників Української академії друкарства «Іван Тиктор: талант і талан» [15], яка мала значний резонанс у фаховому середовищі;
до популяризації постаті Тиктора приєднується телебачення (фільм Вахтанга Кіпіані в рубриці «Історична правда», листопад 2017 року). Нарешті, окремі аспекти діяльності Тиктора дали поштовх дисертаційним дослідженням [16; 17].
Крім того, постать видавця надихнула Мар’яну Хемій та Ірину Стахурську на створення онлайн-видання про культуру «Тиктор медіа» («Назване іменем видатного українського медіамагната і видавця Івана Тиктора, щоб привертати увагу до його прогресивних рішень у медіабізнесі та книговиданні», – пояснили концепцію видання його засновниці), де, зокрема, періодично з’являються біографічні матеріали, впорядковані дослідницею, представницею молодшого покоління роду Тикторів Ольгою Падковською під назвою «Тиктор: ім’я, що стало брендом» (див., зокрема: [18]).
Здавалося б, уже можна було б говорити про достатню присутність Тиктора в сучасному інформаційному просторі… Утім, досвід масових інформаційних акцій, таких, як відкриття меморіальної інформаційної дошки на вулиці Івана Тиктора у Львові (2016 рік) та, особливо, організація, за безпосередньої участі Української академії друкарства, виставки «(Не)забутий Іван Тиктор: до 125-річчя від дня народження видавця» у Львівському музеї історії релігії при інформаційній підтримці Громадської організації «Форум видавців», Офісу
“Львів – місто літератури ЮНЕСКО” та Культурно-видавничого проєкту
«Читомо» (2021 рік), – цей досвід засвідчив, що навіть достатньо культурно просунута і патріотична аудиторія досі живе стереотипами минулих десятиліть і дуже мало знає своїх героїв. А проте, з іншого боку, суто наукові дослідження (яких, безумовно, і сьогодні бракує) без інформаційного супроводу залишалися
JOURNALISM
INFORMATION ACTIVITY AS A COMPONENT OF SCIENCE DEVELOPMENT
б локалізованими в колі інтересів вузького кола фахівців, – у той час як постаті масштабу Івана Тиктора заслуговують бути надбанням усієї нації.
З аналізу наведеного комплексу дослідницьких та інформаційних дій щодо повернення в культурний простір одного з незаслужено забутих імен відносно недавньої української історії, можна зробити висновок: взаємодія двох підходів – науково-дослідницького та інформаційно-підтримувального – рано чи пізно дає ефект, тим сильніший, чим більш злагодженою, синхронізованою буде ця взаємодія. Охоплюючи різні аудиторії, науковці, зі свого боку, і популяризатори (журналісти, краєзнавці, громадські діячі) – з іншого, спільними зусиллями здатні зробити те, що не встигає або не має змоги зробити держава.
«Забутий» радянською історією через ідеологічну несумісність та незламну україноцентричну позицію насправді незабутній Тиктор повертається – у досягненнях, що зробили його «королем української преси», «владарем сердець і думок» міжвоєнного галицького українства і водночас як постать світового масштабу, зіставна з найвідомішими видавцями сучасності.
Список літератури
1. Дашкевич Я. Іван Крип’якевич – історик України // Крип’якевич І. П.
Історія України. Львів : Світ, 1990. С. 5–21.
2. Дашкевич Я. “Історія українського війська” – проблематика, автори, видавці // Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.) / Упор. Б. З. Якимович. 4-е вид., змін. і доп. Львів : Світ, 1992. С. ІІІ–VIII.
3. Гальчук Л. І. «Українська преса» Івана Тиктора // Бібліотечний вісник.
1994. № 5–6. С. 40–44.
4. Книга в соціокультурному просторі (досвід книговидання ХІХ–ХХ ст. і сучасні проблеми): Міжнар. наук. конф. Львів, 3–5 травня 1995 р.: доп. і повід.
Львів : Фенікс,1995. 144 с.
5. Якимович Б. Тиктор Іван Микитович // Українська журналістика в іменах:
Матеріали до енцикл. словника. Львів, 1996. Вип. 3. С. 291–298.
6. Горак Р. Дорога Івана Тиктора і його роду // Дзвін. 1996. Ч. 8. С. 82–92.
7. Гриновець А., Якимович Б. Видавничі засади Івана Франка в діяльності Івана Тиктора // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали Міжнар. наук. конф. Львів, 25–27 вер. 1996 р. Львів: Світ, 1998. С. 637–644.
8. Жарівський О. Видавець з великої літери: Минає 100 років від народження Івана Тиктора – визначного українського видавця // За вільну Україну. 1996. 6 лип. С. 1.
9. Іванців М. Наш час – Тикторів час: Репортаж з святкування 100-річчя з дня народження Івана Тиктора... // Воля народу. Буськ, 1996. 7 лип. С. 2.
10. Іван Тиктор / Є. Яворівський, О. Падковська, В. Ласка. [Буськ : Буська райдрукарня, 1996].15 с.
11. Поліграфія і видавнича справа: наук.-техн. зб. Львів / Українська академія друкарства. 1996. Вип. 31.
12. Горак Р. Цит. праця.
JOURNALISM
INFORMATION ACTIVITY AS A COMPONENT OF SCIENCE DEVELOPMENT
13. Видання Івана Тиктора та концерну «Українська Преса» : Бібліографічний покажчик (1923–1977) / укл. В. Г. Денисюк. Львів / НАН України; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника, 2000. 372 с.
14. Іван Тиктор // Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ – перша третина ХХ ст.) : навч. посібн. / за ред. Н. Зелінської.
Львів : Світ, 2003. С. 253–257.
15. Іван Тиктор: талан і талант : монографія / Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар та ін.; керів. авт. кол. О. Думанська. Львів : Українська академія друкарства, 2007. 240 с.
16. Наконечна З. І. Часописи видавничого концерну «Українська Преса»
в контексті західноукраїнської журналістики : Автореф. дис. … канд. наук із соц.
комунікацій. Львів / Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2016. 21 с.
17. Пірко М. І. Українська книговидавнича справа в Галичині (1919–
1939 рр.): історичні умови, проблематика, внесок у національний рух : дис. … доктор філософії за спеціальністю 032 “Історія та археологія ”. Львів, 2021. 260 с.
18. Падковська О. Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 1. Початок нового часу // Тиктор медіа. Режим доступу: https://tyktor.media/ktytor/tyktor-seriia-1/.
JURISPRUDENCE
INFORMATION ACTIVITY AS A COMPONENT OF SCIENCE DEVELOPMENT