ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ, НЕУПЕРЕДЖЕНОСТІ
Цікавим за своїм змістом є визначення принципів С. Бостана, який наголошує, що це відправні ідеї буття права, які виражають найважливіші закономірності та підвалини певного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і утворюють його основні ознаки, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальнозначущістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу [1, c.49].
Беручи до уваги вищенаведені поняття можна сформулювати власну дефініцію принципів діяльності органів державної виконавчої служби під якими варто розуміти закріплені в нормативно правових актах вимоги, що ставляться індивідуально до кожного виконавця з метою ефективного досягнення результатів, визначених у виконавчому документі та за найменшого посягання на права, свободи та законні інтереси боржника.
Принципи виступають синтезуючими засадами, об’єднуючими зв’язками, ідеологічною основою виникнення, становлення і функціонування багатьох соціально-правових явищ у сфері примусового виконання рішень.
Загальна теорія права вказує на те, що принципи можуть бути як прямо закріпленими в нормах права (текстуально закріплені), так і випливати із змісту норм права (змістовне закріплення).
Вітчизняне законодавство, що регулювало примусове виконання рішень до 2016 року не мало текстуального закріплення основоположних принципів, у зв’язку з чим серед правознавців точилися дискусії та неодноразово зверталася увага законодавця на необхідність доповнення нормативно правових актів, які регулюють централізовану модель виконання рішень засадами діяльності на той час Державної виконавчої служби України. В 2016 році ситуація дещо змінилася, адже законодавцем нормами права закріплено засади як виконавчого провадження в цілому, так і безпосередньо засади діяльності органів та осіб, які наділені легітимним примусом в процесі виконання рішень [4, c.14].
Отже, на нашу думку, така диференціація засад виконавчого провадження та діяльності органів, які здійснюють примусове виконання рішень має позитивний вплив, адже відносини у сфері діяльності виконавців є значно вужчими, ніж відносини у виконавчому провадженні в цілому, а відтак відносини, які виникають в ході діяльності потребують точнішого зосередження під собою правових засад.
Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити дві групи принципів функціонування Державної виконавчої служби:
- загальні (властиві не лише діяльності Державної виконавчої служби, але й діяльності інших органів виконавчої влади);
- спеціальні (властиві лише діяльності Державної виконавчої служби).
До загальних принципів належать: верховенство права, законності, правової впорядкованості, системності, гласності, пріоритетності прав громадян, реординації, субординації, науковості, комбінування, професіоналізму і компетентності, персональної відповідальності, компетенційності, контролю,
До спеціальних відносяться принципи: одноособовості прийняття рішення в конкретному виконавчому провадженні, своєчасності виконання рішень, обов’язковості вимог державного виконавця, повного виконання рішень, безпосередності виконавчої діяльності [13, c.22].
Згідно ч.1 ст.2 ЗУ «Про виконавче провадження» до принципів діяльності органів державної виконавчої служби належать:
1) верховенства права;
2) обов’язковості виконання рішень;
3) законності;
4) диспозитивності;
5) справедливості, неупередженості та об’єктивності;
6) гласності та відкритості виконавчого провадження;
7) розумності строків виконавчого провадження;
8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців [5].
Розглянемо детальніше принцип справедливості, неупередженості та об’єктивності у роботі державного виконавця.
Принцип справедливості у досліджуваній сфері знаходить своє відображення у ст. 8 Загальної декларації прав людини «кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом». Результатом діяльності як суду, так і органів державної виконавчої служби має бути поновлення порушеного права, тобто приведення його до такого стану, яке існувало до порушення [2].
Якщо здійснити аналіз рішень ЄСПЛ, то можна чітко побачити що у справі
«Бурдов проти Росії», а також «Горнсбі проти Греції» зазначається, що
«неможливо, щоб п.1 ст.6 Конвенції, детально описуючи процесуальні гарантії сторін, - справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку - не передбачав захисту процесу виконання судових рішень; тлумачення ст.6 Конвенції виключно в межах забезпечення лише права на звернення до суду і порядку судового розгляду, швидше за все, призвело б до ситуацій, несумісних з принципом верховенства права...». Тому в даному випадку ЄСПЛ розуміє право на звернення до суду як право на виконання судового рішення [3].
Також у справі «Шмалько проти України» ЄСПЛ зазначає, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною судового процесу. Так, Європейський суд виділяє таку проблему в Україні, як тривале невиконання рішень національних судів. Під час розгляду справи «Воскобойник проти України»
ЄСПЛ вказав: «Суд зазначає, що тривалість судового провадження у справі становила один місяць і п’ять днів, починаючи з подання позову до суду 2 червня 2000 року і до винесення рішення на її користь 7 липня 2000 року. Тривалість виконавчого провадження на сьогоднішній день становить приблизно вісім років та чотири місяці з дати прийняття остаточного рішення. Суд підкреслює, що у
справах щодо тривалості цивільного провадження є другою стадією провадження по суті і що оспорювань право знаходить свою ефективну реалізацію тільки в момент виконання. Тоді як надмірна тривалість провадження зумовлена тривалістю виконавчого провадження, тому не слід відокремлювати виконавче провадження, а розглядати провадження в цілому. У цій справі загальна тривалість провадження, в тому числі стадії судового провадження та стадії виконавчого провадження, становить вісім років і чотири місяці. Суд вже розглядав справи, що порушують питання, аналогічні питанням у даній справі, і встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Після розгляду всіх матеріалів, які були йому надані, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, які могли б привести до іншого висновку в даній справі. Тому мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції» [3].
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що невиконання рішень національних судів в Україні - системна проблема, адже, якщо судові рішення послідовно не виконуються, тоді це призводить до зниження довіри людей до судової влади, посилює переконання про те, що вирішити проблеми, використовуючи правові інструменти стає майже неможливо.
З огляду на це громадяни поступово втрачають свою довіру щодо справедливого захисту їх прав, свобод та законних інтересів.
На жаль, в Україні забезпечити право на справедливий суд без якісного виконання акта правосуддя неможливо. Стан виконання судових рішень в Україні вимагає кращого, оскільки це є складовою частиною права на справедливий суд. Тому необхідними є ефективні зміни до чинного законодавства та підвищення рівня правосвідомості не тільки українців, але й державних виконавців. Адже, задля покращення стану виконання судових рішень слід взяти до уваги практичні рекомендації державних виконавців, а саме:
підвищення рівня заробітної плати працівників державної виконавчої служби;
збільшення штату працівників ДВС; розширення прав державних виконавців;
забезпечення високого рівня безпеки та подолання корупції, як в судах так і в ДВС, тому що ні для кого не є секретом висока корумпованість. Дуже часто представниками Феміди приймаються «замовні» судові рішення і з огляду на це отримати справедливе судове рішення не має ніяких шансів.
Отже, задля отримання справедливого судового рішення ДВС має використовувати в своїй роботі не тільки принцип справедливості, а ще й принцип неупередженості та об’єктивності.
Закон України «Про запобігання корупції» (ст.41) вимагає від всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави, бути неупередженими, що означає діяти незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання[3].
Також, згідно з вимогами ст.10 Закону України «Про державну службу»
державний службовець зобов’язаний неупереджено виконувати законні накази (розпорядження), доручення керівників незалежно від їх партійної належності та
або бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до політичних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для здоров’я та прав і свобод інших людей [3].
Отже, неупередженість державного виконавця є однією з основ його правового статусу як учасника виконавчого провадження. Тому даний принцип спирається на інститут самовідводу державного виконавця або його відводу сторонами, або їх представниками.
Відповідно до ст.23 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме про відводи у виконавчому провадженні, у разі виявлення обставин, передбачених частиною четвертою статті 5 цього Закону, виконавець зобов’язаний заявити самовідвід та повідомити про це стягувача. Так, ця процедура застосовується якщо:
1) боржником або стягувачем є сам виконавець, близькі йому особи (особи, які разом проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки з виконавцем (у тому числі особи, які разом проживають, але не перебувають у шлюбі)), а також незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра та ін.[5];
2) боржником або стягувачем є особа, яка перебуває у трудових відносинах з таким виконавцем;
3) виконавець, близька йому особа або особа, яка перебуває з виконавцем у трудових відносинах, має реальний або потенційний конфлікт інтересів;
4) сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають на виконанні у приватного виконавця, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності такого приватного виконавця.
Таким чином, загальними підставами для відводу мають бути - заінтересованість у результаті виконання рішень або інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості державного виконавця.
Стаття 23 даного нормативно-правового акту визначає, що тих самих підстав, зазначених вище, відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження [5].
Питання про відвід державного виконавця, який не заявив самовідвід, вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, про що виноситься постанова., а питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу вирішується керівником органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Постанова про задоволення чи відмову в задоволенні відводу, самовідводу начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу може бути оскаржена в 10-денний строк. У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному
виконавцеві або іншому органу державної виконавчої служби. Така детальна регламентація застосування процедури відводу та самовідводу державного виконавця дозволяє зберегти системність виконавчого провадження та при переданні справи до іншого органу ДВС чи державного виконавця забезпечити неупереджене та повне виконання рішення [5].
Також слід зазначити, що принцип об’єктивності випливає із принципу неупередженості, адже у випадку наявності підстав, які можуть впливати на об’єктивність державного виконавця при здійсненні ним своїх обов’язків, має бути застосований інститут відводу або самовідводу який передбачений в ст.23 ЗУ «Про виконавче провадження».
Об’єктивна неупередженість стосується структурних питань організації складу ДВС та полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів у тому, що її забезпечено і гарантовано виконавчою службою. Об’єктивність як принцип діяльності органів виконавчої служби України виявляється у суворій відповідності дій виконавців нормативно заявленій компетенції; виключенні будь-яких особистих мотивів; безпристрасності; виключенні матеріального (крім передбаченого законом), фізичного, морального впливу на державних виконавців [10, c.320].
Принцип об’єктивності зобов’язує виконавця розглядати виконавчі документи, відомості і події у всіх їх складності, багатогранності й суперечливості, та приймати рішення з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони виконавцю чи ні [12, c.320].
Висновки. Отже, підсумовуючи, можна зазначити, що функціонування такої структури як Державна виконавча служба України здійснюється за допомогою спеціальних важелів, а саме принципів виконавчого провадження.
Здійснений аналіз принципу справедливості, неупередженості та об’єктивності в роботі державного виконавця дозволяє дійти висновку, що дані принципи виступають одним з найголовніших елементів справедливого правосуддя, без якого неможливе існування правової демократичної держави.
Незважаючи на те, що Україна має намір стати повноправним членом Європейського Союзу необхідним кроком є підвищення правової культури та правової свідомості як державних службовців так і громадян. Тоді такі слова, як
«закон», «право», «справедливість», «неупередженість» та «об’єктивність» не будуть пустим звуком, і виконувати судові рішення стане значно легше.
Список літератури:
1. Гладкий С.О. Теорія держави і права: навчально-методичний посібник.
Полтава. 2016. С. 45-58
2. Загальна декларація прав людини: 10.12.1948, документ 995_015. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text (дата звернення: 04.03.2023) 3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод:
від10.12.1948 року, документ 995_004. Дата оновлення від 01.08.2021. URL:
4. Перепелиця А.І. Організаційно-правові засади діяльності державної виконавчої служби в Україні: автореферат. Ірпінь. 2005. С.13-14
5. Про виконавче провадження: Закон України від 2.06.2016 року № 1404-VIII. Дата оновлення від 01.01.2023, підстава - 2597-IX, 2850-IX. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text (дата звернення: 03.03.2023) 6. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 року № 889-VIII. Дата оновлення від 01.01.2023, підстава - 2710-IX. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text (дата звернення: 04.03.2023) 7. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 року № 1700-VII.
Дата оновлення від 01.01.2023, підстава - 2465-IX, 2597-IX. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text (дата звернення: 04.03.2023) 8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. Харків. 2001. 656 с.
9. Фурса С. Я. Виконавче провадження в Україні: навчальний посібник. Київ.
2002. 480 с.
10. Фурса С. Я. Виконавче провадження в Україні: навчальний посібник.
Київ. 2002. 478 с.
11. Цвік М.В., Петришин О.В., Авраменко Л.В. Загальна теорія держави і права: підручник. Харків. 2009. 584 с.
12. Штефан М. Й., Омельченко М. П., Штефан С. М. Виконання судових рішень: навчальний посібник. Київ: Юрінком Інтер. 2001. 320 с.
13. Юркевич Ю. М., Верба-Сидор О. Б., Грабар Н. М., Дутко А. О., Воробель У. Б. Виконавче провадження: навчальний посібник (у схемах і таблицях). Львів. 2020. С.18-26