є атрибутом людства, невід’ємним його супутником у поступальному русі еволюційного розвитку. Саме тому важливого значення для розвитку суспільства набуває осмислення якісно нових ознак і смислів сучасної освіти в умовах цивілізаційних змін нашої історичної доби, розуміння тенденцій її розвитку, внутрішніх протиріч і механізмів прогресу. Характерною ознакою освіти, як об’єкта публічного адміністрування є багаторівневість та комунікація освітньої галузі з різними сферами суспільного життя. Саме в умовах реалізації освітньої реформи виявляється значна кількість проблем, які впливають на якість надання освітніх послуг та які можуть бути вирішені саме під час використання нових підходів та технологій.
Публічне адміністрування освіти знайшло своє відображення у науковому доробку як українських, так і зарубіжних дослідників. Серед вітчизняних науковців важливим для нашого дослідження є праці таких дослідників як В. Андрущенко, В. Бакуменка, Н. Гресь, В. Гриньової, О. Демченко, О. Зигало, В. Кременя, В. Лозової, В. Лугового, В. Олійник, Н. Протасової, Т. Скиби, Е. Соколової, С. Шевченка та ін. Аналіз нормативно-правової бази публічного управління у сфері освіти запропонований у працях А. Вербицької, Р. Валєєва, С. Мандрика, О. Петрик та ін. Позитивно оцінюючи наукові та нормативно-правові напрацювання, відзначимо, що дослідження удосконалення публічного управління в сфері освіти в Україні потребують детальніших наукових розвідок.
Аналіз наукових досліджень дає можливість стверджувати, що у законодавчих актах питання інтеграції науки, освіти й виробництва визначені суто декларативно, визначені лише передумови для розвитку такої інтеграції. У нормативних актах відсутній комплексний підхід до сприяння розвитку співробітництва наукових, освітніх й виробничих установ. Для покращення даної ситуації, на державному рівні необхідно вирішити наступні питання, що відображені на рисунку 1.
Акцентуючи увагу на інституційній спроможність публічного управління в сфері освіти України ми взяли за основу систему вищої освіти, яка складається з формальних і неформальних інститутів. У процесі дослідження, виокремлюємо інституції (рис.2.), що дозволяють розглядати вищу освіту у динаміці відповідно вимог сьогодення.
Фактично, алгоритм діяльності вищезгаданих інституцій несе у собі відбиток попередніх особливостей функціонування освітньої системи і разом з тим піддається сучасним впливам та викликам часу. При цьому, кожен з елементів алгоритму розвивається індивідуально, що як наслідок породжує певну диспропорцію та стає причиною виникнення та посилення дискомплементарності. Дископлементарність є реальною загрозою для функціонування інституційної спроможності освітньої системи. Аби уникнути подібного ефекту, державні інституції постійно намагаються прорахувати ризики та удосконалити освітню модель шляхом реформ.
Для більш об’єктивного розуміння вважаємо доцільним виокремити характерні ознаки сучасного ринку освітніх послуг в Україні, які представили на рисунку 3.
СЕКЦІЯ V. МЕНЕДЖМЕНТ, ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
Рис. 1. Питання щодо сприяння розвитку співробітництва наукових, освітніх й виробничих установ
Систематизовано автором
Разом з тим освітня система в Україні має і достатню кількість недоліків, які заважають її повноцінному ефективному функціонуванню. По-перше, через надмірну кількість комерційних установ, що надають документи про освіту державного зразка спостерігається дисбаланс між попитом і пропозицією на ринку освітніх послуг, що супроводжується зменшенням чисельності представників робітничих професій. По-друге, фактично відсутні здорова конкуренція між комерційними та комунальними закладами освіти та дієві механізми регулювання цінової політики. Це призводить до зменшення кількості споживачів на ринку вищої освіти та їх соціальної стратифікації. Також відчувається дефіцит прикладних навичок, тобто здобувачі освіти (учні, студенти, аспіранти) отримують велику теоретичну базу, яка йде в розріз з необхідними скілами для працевлаштування. Для того, аби виправити, чи покращити дану ситуацію, актуальності набуває питання державного сприяння впровадженню інноваційних підходів в питаннях регулювання відносин між
закріпити правовий статус суб’єктів інтеграції та державні гарантії їх діяльності;
визначити форми здійснення інтеграції науки, освіти й виробництва;
визначити елементи, що будуть складати систему співробітництва наукових, освітніх й виробничих установ, а також визначити
повноваження суб’єктів державного регулювання та управління в сфері такого співробітництва;
сформулювати визначення основних термінів, що стосуються інтеграції науки, освіти й виробництва та науково їх обґрунтувати;
намітити цілі, завдання, принципи, основні напрями інтеграції;
розробити механізми щодо розвитку та зміцнення взаємовигідного співробітництва в рамках двосторонніх та багатосторонніх угод;
запропонувати мотиваційні механізми, що забезпечують процес вмотивовування працівників до діяльності, що спрямована на досягнення цілей інтеграції;
закріпити форми і методи державного регулювання та управління процесом інтеграції науки, освіти й виробництва.
SECTION V. MANAGEMENT, PUBLIC MANAGEMENT AND ADMINISTRATION
Рис. 2. Інституції, які дозволяють розглядати вищу освіту у динаміці Систематизовано автором
Рис. 3. Ознаки сучасного ринку освітніх послуг в Україні Систематизовано автором
децентралізація управління освітньою системою та розширення механізмів автономіїзації закладів;
державна підтримка розвитку освіти;
державно-приватне співробітництво;
інституційне нормотворення (видача ліцензій на освітню діяльність та акредитація навчальних закладів);
відкритість та загальна доступність,
рентоорієнтована поведінка учасників освітнього процесу.
динамічність та високий рівень адаптивності освіти до вимог сьогодення (зокрема в умовах війни);
широка мережа приватних комерційних суб'єктів надання освітніх послуг;
різноманіття форм і видів освітніх послуг;
орієнтація на потреби ринку праці;
поглиблення селективної функції освіти.
СЕКЦІЯ V. МЕНЕДЖМЕНТ, ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ суб’єктами на ринку освітніх послуг. Необхідно зосередити увагу на таких аспектах: забезпечення якості освіти шляхом заохочення здорової конкуренції між закладами освіти різних форм власності, регулювання цінової політики;
впровадження єдиних новітніх освітніх стандартів, зорієнтованих на європейських освітній простір на всіх рівнях освіти та усіх її напрямках;
забезпечення спрямованості ринку освітніх послуг на ринок праці та подолання прірви між попитом і пропозицією, що сприятиме не лише задоволенню потреб суспільства, а й економічному зростанню (Антонюк, 2019; Ахмедова, 2021;
Чубінська, 2022). Таким чином, становлення ринку освітніх послуг є безумовною перевагою в умовах глобалізації та динамічного процесу змін в усіх сферах суспільного розвитку.
Ще одним із шляхів модернізації публічного управління у сфері освіти України є розроблення окремої концепції публічного управління в Україні. Сама кoнцепція публічного управління у сфері освіти повинна співпадати з концепцією публічного управління у державі та ґрунтуватися на реальних демократичних цiнностях правової держави, запровадженні нової iдеології, у якій першочерговими завданнями є здійснення прав і свобод громадян у спільній діяльності з державними iнститутами.
Дієвим кроком до удосконалення може бути корегування наявної законодавчої бази, з урахуванням наявних актуальних проблем. У даному контексті публічного управління у галузі освіти розглядається як елемент загальнодержавного публічного управління (Соколова, 2022). Наприклад, на розгляд Верховної Ради України можна подати проект Закону України «Про публічну службу України», урахувавши досвід розвинених країн західних демократій, які за досить короткий термін досягли певних результатів. Це дозволить широко застосувати демократичні досягнeння в практичній діяльності та допоможе країні стати вiдкритою для всього суспільства – влади та громадян.
Також доцільним вважаємо для вдосконалення є розробка стратегій розвитку, компонентом яких має стати концeпція публiчнoго управління у сфері освіти. Стратегії розвитку освітніх інституцій мають прораховувати ризики і сприяти подальшому вдосконаленню освіти вцілому та подальшій євроінтеграції України. До прикладу, запроваджуючи організаційний механізм публічного управління в інклюзивній освіті, який має убезпечити діяльність психологів, медиків і педагогічних працівників щодо створення єдиного банку даних про осіб з особливими потребами (інвалідністю) та підвищення ефективності консультацій, слід забезпечити якісну та професійну підготовку або перепідготовку вчителів і викладачів у сфері інклюзивної освіти шкіл та ВНЗ країни, яких на сьогодні не вистачає.
Пріоритетним вектором удосконалення механізму публічного управління у сфері освіти України, на нашу думку, є покращення діджиталізації, адже в умовах глобалізації та цифровізації суспільства, саме діджиталізація покликана оптимізувати велику кількість процесів та підвищити ефективність. Загалом, сьогодні незважаючи на швидку діджиталізацію України (створення єдиних сервісних центрів надання адміністративних послуг, впровадження цифрового сервісу «Дія» тощо), публічне управління у сфері освіти залишається доволі консервативним та має низький рівень інноваційних і трансформаційних
SECTION V. MANAGEMENT, PUBLIC MANAGEMENT AND ADMINISTRATION
процесів. Особливо це стосується процесу децентралізації управління середньої та вищої освіти. Хоча впродовж останніх років окремі аспекти у системі освіти України все ж таки відзначені зростанням ролі цифрових технологій, зокрема це стосується освітнього процесу (починаючи з 2020 року, ЗЗСО та ВНЗ вимушено перейшли до змішаного формату навчання, який передбачає онлайн навчання, також протягом цього періоду частина документації переведено у електронний формат, це підтверджує впровадження електронних журналів у деяких школах). На фоні цих процесів, використання інноваційних технологій і форм частково дійшло і до публічного управління.
Серед них варто акцентувати увагу на електронному урядуванні та електронній демократії. Впровадження інноваційних технологій у сфері публічного управління можна узагальнено характеризувати як «діджиталізацію публічного управління», фактично – переведення інформації у цифрову форму.
Серед елементів модернізації публічного управління у галузі вищої освіти в Україні також можна виділити наближення її до європейських стандартів.
Зокрема, змін потребують функції місцевих органів управління освітою:
управління навчальними закладами може бути замінене впровадженням контрольно-наглядових функцій, надання методичної допомоги органам управління освітою, педагогічним патронажем (Чубінська, 2022).
Передбачається зростання їх ролі, як інституцій, що несуть відповідальність за якість освіти, інспектування методичної роботи, ініціювання педагогічних інновацій.
Актуальним в контексті модернізації публічного управління у сфері вищої освіти в Україні має бути зростання ролі органів відповідальних за якість освіти, а також активне впровадження досвіду західноєвропейських країн у демократизації освіти, розвитку автономних засад у діяльності вищих навчальних закладів, орієнтації навчального процесу на національний і загальноєвропейський ринки праці.
Таким чином, публічне управління модернізацією освіти повинно охоплювати усі інституції освітньої системи в Україні, від спеціальних освітніх закладів до вищих навчальних закладів. Удосконалення механізму публічного управління у сфері освіти України неможливе без формування стратегічних (довготривалих), оперативних (нагальних, короткотривалих) та трансформаційних (спрямованих на підвищення якості освіти та інтеграцію у європейський простір) напрямків.
Список використаних джерел:
[1] Антонюк, В. П. (2019). Вища освіта України на шляху модернізації. Бізнес Інформ.
№ 4. C. 198–204.
[2] Ахмедова, О. О., Аведян, Л. Й., & Зілінська, А. С. (2021). Інноваційні трансформації публічного управління для якості освітніх послуг.
[3] Про освіту. Закон України № 2145-VIII від 5.09.2017. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.
[4] Соколова, Е. Т. (2022). Система інноваційних форм менеджменту як механізм регулювання публічного управління освітою. Таврійський науковий вісник. Серія:
Публічне управління та адміністрування, (1), 73-79.
[5] Чубінська, Н. (2022). Ключові аспекти публічного управління освітою в сучасних умовах розвитку. Scientific Collection «InterConf», (103), 63-64.
СЕКЦІЯ V. МЕНЕДЖМЕНТ, ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ .ABSTRACT.