РОЛЬОВІ ПОЗИЦІЇ ЛЮДИНИ В МІСЦЕВОМУ
життєдіяльності в межах локального колективу (ТГ) відповідних соціальних результатів у вигляді відповідного соціального статусу.
Отже, можна констатувати, що соціальна роль, соціальна рольова позиція людини це:
А) відображення динамічного аспекту її соціального статусу (статусно-динамічний фактор – авт.);
Б) модель поведінки, яка об'єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або міжособистісних відносин (соціально-позиційний фактор – авт.);
В) кожний соціальний статус має свій ролевий набір, тобто дотримання людиною певних зразків і норм поведінки, що випливають із соціального статусу (статус голови або члена родини, подружжя, робітника, студента, лікаря, пенсіонера тощо) (структурно-рольовий фактор – авт.);
Г) рольовий набор будь-якого соціального статусу містить певні права і обов'язки, переважно закріплені законом, – наприклад, соціальна роль лікаря включає конкретні правила поведінки в спілкуванні з колегами, пацієнтами, адміністрацією, вимоги до рівня освіти, культури і т. д. (облігаторно-взаємний фактор – авт.);
Г’) її формування, визначення і реалізація може породжує і внутрішні конфлікти особистості, які називаються ролевими конфліктами, тобто існує не тільки ієрархія ролей, а й ієрархія статусів (інтеграційно-конфліктогенний фактор – авт.);
Д) вперше питаннями соціального статусу і соціальної ролі опікувався американський антрополог Ральф Лінтон (1893-1953), більшість робіт якого були етнологічними і присвячувались Мадагаскару і Полінезії (історико-доктринальний фактор – авт.);
Е) в своїх дослідженнях Р. Лінтон пише про те, що функціонування суспільства залежить від наявності певних зразків (моделей) відповідної поведінки індивідів або груп індивідів [2] (історико-функціональний фактор – авт.);
Є) різні позиції в цих моделях (зразках) поведінки називаються статусами, їх поняття означає: а) певну позицію в окремій структурі (держава, локальний соціум тощо); б) індивід має багато статусів (людина, особистість, громадянин);
в) статус конкретного індивіда складається з суми всіх статусів, які він займає (ідентифікаційно-характерологічний фактор – авт.);
Ж) статус, який займає індивід, це простий набір прав і обов'язків, але: а) досить складно утримувати дистанцію між статусом і людиною, яка його має і використовує права і обов'язки, що його складають; б) взаємовідносини між статусом і індивідом схожі на взаємовідносини суб’єкта (постійна константа) та його поведінки (перемінна /непостійна/ величина); в) статус виступає як би постійний ідентифікаційно-характерологічний елемент, а індивіди можуть змінюватися (динамічно-характерологічний фактор – авт.);
З) якщо роль являє собою динамічний аспект статусу, то кожний індивід має своє соціальне призначення, тобто має призначений йому набір статусів і тому:
а) коли він використовує права і виконує обов'язки, які складають його статус, він грає роль; б) роль і статус е нероздільними; в) не існує ролей без статусів, як і статусів без ролей; г) кожен індивід має серію ролей, які випливають з різних структур, в яких він бере участь; г’) ці ролі визначають те, що він повинен робити для суспільства і що суспільство може очікувати від нього (змістовно-рольовий фактор – авт.);
И) статуси і ролі невід'ємні від тих структур, які їх задають (системно-рольовий фактор – авт.);
І) чим краще індивіди пристосовані до своїх статусів, тим стабільніше буде функціонувати суспільство (стабілізаційно-рольовий фактор – авт.);
Ї) індивідів в межах локального соціуму та на його рівнях (мікро- /родина/, мезо- /трудовий колектив/, макрорівні /вся ТГ/) заздалегідь готують до певного статусу, але він може відповідати одному статусу і зовсім не відповідати іншому (сегрегаційно-підготовчий фактор – авт.);
Й) але в кожній соціальній системі є ролі, які неможливо просто привити, для успішного їх виконання вони потребують більшого залучення сил, знань, вмінь, навичок, майстерності тощо – використання особливого таланту індивідів є дуже важливим для суспільства, але до більшості ролей індивіда можна підготувати (потенційно-підготовчий фактор – авт.);
К) локальне суспільство стикається з дилемою розвитку двох статусів:
приписуваних і набутих. Приписувані статуси – це ті, які надані індивідам безвідносно до їх вроджених відмінностей або здатностей; набуті статуси – ті, які потребують як мінімум особливих якостей, тобто вони досягаються завдяки змаганням і індивідуальним зусиллям (альтернативно-рольовий фактор – авт.).
Отже, можна констатувати, що концепт рольових позицій людини, її статусів відображає основоположні засади натуралістичної юриспруденції [3], відповідає її основоположній ідеї природного права, його законів, що регламентують, регулюють і детермінують основоположні закони розвитку соціуму, в тому числі й локального, як основного соціального простору існування і функціонування людини, її груп і асоціації, а також соціуму, що організований на засадах визнання можливостей державної організації та публічно-правового регулювання.
У своєму онтологічно-гносеологічному і змістовно-функціональному розумінні рольові позиції людини, що в локальному соціумі демонструють: а) історично-розвинуті, б) найбільш оптимальні, типізовані, стереотипні форми, правила і способи життєдіяльності, що в) в силу своєї багаторічної, неодноразової практичної апробації, г) соціальної важливості, г’) управлінської ефективності, д) об’єктивної необхідності, е) комунікативного потенціалу і є) наявності телеологічних домінант, а також ж) відповідного нормування, нормативізації і нормативної регламентації, – відповідають суті людської природи, що демонструє людину як основного соціального суб’єкта, від соціального благополуччя якого залежить як існування людського соціуму в цілому, так й функціонування його державної організації, включаючи й МСВ у вигляді локальної демократії.
Рольові позиції людини, її статуси можна класифікувати по різним ознакам (родинним, статевим, віковим, професійним, релігійним тощо) в залежності від різних обставин і їх варіаційного прояву громадянського, соціального, економічного, культурологічного, політичного характеру, що здійснюються в умовах повсякденності. Отже, саме повсякденність, повсякденне життя [4], яке визначають:
- як один із процесів життєдіяльності людини (в умовах функціонування МСВ та ТГ, це основоположний інституційно-соціальний процес. – авт.),
- що виявляється у звичних загальновідомих ситуаціях (типізація і стереотипність форм, принципів, методів життєдіяльності людини. – авт.),
- характеризується:
а) нерефлексивністю – тобто, імпульсивністю поведінки людини, що реалізується за рахунок скоєння нею власних дій екзистенційного характеру;
б) відсутністю особистісної залученості до ситуації – тобто, залученістю до стану повсякденності великих груп людей-жителів і одночасно членів ТГ у вигляді їх груп та асоціацій (на практиці – інституцій громадянського суспільства. – авт.);
в) типологічним сприйняттям учасників взаємодії та мотивів їхньої участі (отже, така взаємодія носить типологічний, стереотипний характер, а його мотиви, внаслідок їх загального соціального значення, можуть бути ідентифіковані як групові і колективні – авт.).
Отже, можна наголосили на тому, що для виконання соціальних рольових позицій людини треба визначити той темпоральний простір в якому вони історично виникають, формуються, проявляються та реалізуються, а також мають можливість розвиватися і вдосконалюватися у своїй змістовності і екзистенційному потенціалі, – таким простором виступає саме філософський стан повсякденності. Його історико-характерологічними та доктринально-супроводжуючими особливостями виступають такі:
А) ця термінологічна феноменологія, що активно просувається у французькій, німецькій, італійській, американській та інших історичних школах, здобула визнання як людинознавча;
Б) апологетами цієї феноменології вважають “аналлістів” М. Блока, Л.
Февра, Ф. Броделя, Ж. Дюбі, Ж. Ле Гоффа;
Г) важливе місце у просуванні практичних засад вивчення повсякденного життя займає німецький учений, представник напрямку “alltagsgeschichte”
(повсякденна історія) А. Людке;
Г’) в умовах пострадянської історіографії повсякденність як категорія історичного дослідження постала в працях радянських і пострадянських науковців О. Гуревича, М. Крома, С. Оболенської, Н. Пушкарьової, а також фахівців суміжних гуманітарних наук А. Бабаевої, Н. Козлової, В. Лелеко, І.
Наливайка, І. Рєщікової та інших, що вперше здійснили теоретичне осмислення повсякденності в своїх дослідженнях. Для осягнення теоретичних засад «історія повсякденності» працюють вітчизняні дослідники, зокрема, ґрунтовно
осмислювали цей напрямок В. Головко, О. Коляструк, О. Куновська, О. Удод та ін.
Д) окремо варто виділити останні праці, що з’явилися у збірнику «Історія повсякденності: теорія і практика», зокрема Т. Заболотної, М. Зінчук, О.
Лисенка, Т. Нагайка, Я. Потапенка та ін. Досліджуючи проблематику повсякденності, дослідниця, філософ О. Золотухіна-Аболіна зазначає, що до ХХ століття вона практично була відсутня в історії людської думки: «її не має ні як предмета спеціальної рефлексії, ні як об’єкта вдумливого дослідження <…> з темою повсякденності важко зустрітися віч-на-віч, так само як побачити власне відображення не дивлячись у дзеркало” [5, с. 4];
Е) Спираючись на теоретичні постулати феноменології (А. Щютц), О.
Золотухіна-Аболіна подає досить цікаву картину еволюції повсякденності як категорії людської свідомості, розмежовуючи погляди на неї філософів, істориків, соціологів, езотериків. Повсякденність, на її думку, є стандартизованим і нормованим зрізом емпіричного життя, світом правил, циклів та стереотипів [5, с. 12] – а соціальним простором такого життя, проявів таких правил, циклів та стереотипів виступає саме ТГ, що існує і функціонує в умовах МСВ;
Є) Одним з найбільш «свіжих» тлумачень позначає повсякденність як вимір людського існування, що характеризується визначеністю та злагодженістю, і разом з тим повторюваністю, монотонністю, відсутністю нових подій [6, c. 273].
Аналізуючи таку думку, вітчизняний дослідник Т. Нагайко зазначає, що представлена думка відбиває узагальнений погляд сучасної філософської антропології, яка рухається у бік історіософського осягнення людського буття через конкретно-історичну рефлексію [7, c. 4].
И) Аналізуючи поняття «повсякденності» через призму історичного знання, французький дослідник А. Лефевр зазначав: «Це теж історія, але не магістральна, не глобальна. Вона конкретна у проявах, глибинним чином пов’язана з усіма видами людської діяльності. Проблематика повсякденності включає в себе широке коло предметів, стосунків і явищ» [8, с. 60]. Тобто, саме таким чином підкреслюється стратегічна значимість МСВ та ТГ у побудові та функціонуванні повсякденності, що є іманентним темпорально-філософським простором для існування, функціонування і реалізації рольових позицій людини, її статусів;
І) Більш того, враховуючи той факт, що, по-перше, рольові позиції людини, її статуси є повсякденними і масовими у своєму використані; по-друге, наведені позиції знайшли своє закріплення, прояв і реалізацію у вигляді конституційних прав і свобод, а також обов’язків людини; по-третє, вони проявляються на практиці у вигляді «муніципальних прав людини» [9], – саме їх захист, організаційно-нормативне супроводження і забезпечення, повинні бути у особливому фокусі державної політики щодо підтримки МСВ як життєво організуючого, людинорозмірного простору та його ведучої і стратегічної ролі у створенні і функціонуванні загальнодержавної і локальної систем охорони і захисту, а також гарантування реалізації прав і свобод людини.
Ї) Повсякденність виступає нормотворчим фактором, що напряму сприяє не тільки формуванню рольових позицій людини та її соціальних статусів, а й є предикатом виникнення їх нормування, нормативізації та сприяє їх нормативно-правовому супроводженню і забезпеченню.
Отже, виходячи саме з нормотворчих процесів, можна зазначити, що особлива роль рольових позицій людини, її статусів найбільш зримо проявляється у ідентифікаційних ознаках МСВ [10, c. 216–224].
Визначаючи у Конституції України МСВ як право ТГ – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в ст. 140 Конституції України [11], законодавець робить ставку на:
А) унікальний і універсальний характер ТГ як територіальної людської спільноти, що виникла в результаті історичного досвіду сумісного існування людської популяції на відповідній території – спочатку в межах первісної общини, потім в межах міста-полісу, в історичній перспективі та ретроспективі в межах державно організованого суспільства, і фактично є природною спільнотою, в якій тільки й може існувати пересичена людина як біологічна істота, фізична особа, особистість та громадянин, що обирає та реалізує типізовані, стереотипні рольові позиції, формуючи та виконуючи відповідні соціальні статуси, а також формує нові форми життєдіяльності, що в перспективі стануть новими рольовими позиціями, новими статусами, – отже, саме цим й детермінується її соціальна (як простору життєдіяльності людини, її груп і асоціацій), економічна (як простору приватно-правових відносин щодо економічної діяльності та взаємодії людини з іншими членами ТГ та суб’єктами економічного життя), політична (як простору публічно-владних відносин, що виникають в межах ТГ з приводу використання її членами в індивідуальному, груповому або колективному порядку механізмів локальної демократії, а також на рівні держави, – у виборчому або референдарному процесі, що пов’язані з процесами регулярного оновлення кадрового складу публічної державної влади), культурна (як простір для реалізації кроскультурних комунікацій людини), психо-психологічна (ментальна) (як простір виникнення особливої муніципально-локальної свідомості (правосвідомості) та унікальної муніципальної психології, що заснована на муніципальній ідеології та проявляється ззовні у вигляді відповідної муніципальної поведінки людини, її груп та асоціацій), функціонально-діяльнісна (як простір формування атитюдів та діяльнісних парадигм в повсякденному житті) цінність;
Б) на визнання системного комплексу міжгоризонтальних і горизонтально-вертикальних зв’язків, що виникають в процесі міжсуб’єктної комунікації між жителями-членами ТГ, самою ТГ, ОМСВ різних рівнів, ОМСВ та суб’єктами публічної державної влади в сфері МСВ такими, що органічно входять до конституційного правопорядку держави;
В) на визнання в контексті інституційності особливого значення прав і свобод людини, що виникають, формуються, реалізуються, гарантуються,
розвиваються, вдосконалюються в сфері МСВ в межах ТГ кожною конкретною людиною-жителем і одночасно членом цієї громади;
Г) глибокі колективістські засади, що об’єднують жителів-членів територіальної людської спільноти в єдиний субстрат і суб’єкт-об’єкт управління, який
Г’) заснований на їх індивідуальній, груповій і колективній самоідентифікації, самодіяльності, самоорганізації, що
Д) дає їм можливість для спільного і стабільного існування, функціонування та розвитку на відповідній території держави у вигляді єдиної спільноти, що
Е) виникає з врахуванням історичних, географічних, економічних, міграційних, культурологічних та інших обставин і факторів,
Є) через реалізацію відповідних типізованих поведінково-діяльнісних настанов, що є, по суті, рольовими позиціями людини в повсякденному житті.
Які формують відповідний статус для виконавців профільних позицій,
Ж) і дає можливість людині-члену локальної спільноти у соціально-поведінковій ролі жителя-члена ТГ реалізовувати завдання екзистенційної властивості.
Отже, резюмуючи, можна констатувати, що:
- саме МСВ виступає оптимальним та найбільш ефективним соціальним і нормативним простором, в якому ми спостерігаємо генезу (становлення, формування, реалізація та вдосконалення) рольових позицій людини, статусів людини як жителя і одночасно члена територіальної громади;
- становлення та розвиток МСВ в Україні, як форми локальної демократії:
А) як демократичного інституту самоорганізації жителів щодо самостійного або представницького (через органи місцевого самоврядування) вирішення питань місцевого значення;
Б) конституційно-правового інституту, що знайшов свою легалізацію і закріплення в Основному Законі держави;
В) як ефективного засобу управління, що визнаний і легітимізований населенням;
Г) як соціального простору в якому виникають, формуються, реалізуються екзистенційні інтереси кожної людини, що знаходиться на території держави і виступає як житель її первинної територіальної одиниці держави (село, селище, місто) в межах;
Г’) відповідного соціально-екзистенційного простору, тобто там, де людина здійснює свій життєвий цикл, через реалізацію відповідних форм життєдіяльності;
Д) там де людина в процесі своєї життєдіяльності виконує в локальному соціуму відповідні соціальні ролі, соціальні рольові позиції людини, тобто, має відповідні соціальні настанови, виконує відповідні дії та здійснює відповідну поведінку, що є характерними для відповідних соціальних статусів, що виникають в процесі комунікативної (групової, колективної) або міжособистісної (індивідуальної) взаємодії між членами локального соціуму – не тільки об’єктивувало і детермінувало особливу і найважливішу роль
феноменології локальної демократії в становленні, розвитку і вдосконалені ідентифікаційних та характерологічних ознак, концептів і тенденцій демократичної правової державності, а й активізувало використання набору рольових позицій людини, що вже склалися в повсякденній практиці і знайшли своє нормативно-правове оформлення у вигляді конституційних прав, свобод і обов’язків людини, або муніципальних прав людини, а також стимулювало формування нових рольових позицій людини та її статусів, що пов’язані з процесами вдосконалення МСВ, зростанням спроможності ТГ та активізацією участі людини-жителя-члена ТГ в процесах самоорганізації;
- для виконання соціальних рольових позицій людини треба визначити той темпоральний простір, в якому вони історично виникають, формуються, проявляються та реалізуються, а також мають можливість розвиватися і вдосконалюватися у своїй змістовності і екзистенційному потенціалі, – таким простором виступає саме філософський стан повсякденності;
- у зв’язку з цим формується і підкреслюється стратегічна значимість МСВ та ТГ у побудові та функціонуванні повсякденності, що є іманентним темпорально-філософським простором для існування, функціонування і реалізації рольових позицій людини, її статусів;
- враховуючи той факт, що, по-перше, рольові позиції людини, її статуси є повсякденними і масовими у своєму використані; по-друге, наведені позиції знайшли своє закріплення, прояв і реалізацію у вигляді конституційних прав і свобод, а також обов’язків людини; по-третє, вони проявляються на практиці у вигляді «муніципальних прав людини», – саме їх захист, організаційно-нормативне супроводження і забезпечення, повинні бути у особливому фокусі державної політики щодо підтримки МСВ як життєво організуючого, людинорозмірного простору та його ведучої і стратегічної ролі у створенні і функціонуванні загальнодержавної і локальної систем охорони і захисту, а також гарантування реалізації прав і свобод людини;
- повсякденність виступає нормотворчим фактором, що напряму сприяє не тільки формуванню рольових позицій людини та її соціальних статусів, а й є предикатом виникнення їх нормування, нормативізації та сприяє їх нормативно-правовому супроводженню і забезпеченню;
- виходячи саме з нормотворчих процесів, можна зазначити, що особлива роль рольових позицій людини, її статусів найбільш зримо проявляється у ідентифікаційних ознаках МСВ.
Список літератури:
1. Соціологія: навч. посібник / Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М.
Київ: Вид-во Європейського університету, 2004. 246 с. URL: http://politics.ellib.
org.ua/pages-11020.html
2. Linton R. The Study of Man: an Introduction. New York, Appleton Century.
Appleton – Century, 1936. 503 pp.
3. Костенко О.М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права.Проблеми філософії права. 2006-2007. Том IV-V. С. 98–106.
4. Повседневность. Википедия. Свободная энциклопедия. URL: https://ru.
wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%B5%D0%B4%D0
%BD%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C
5. Золотухина-Аболина Е. В. Повседневность: философские загадки. М.:
Ника-Центр, 2006. 256 с.
6. Философская антропология: словарь / [Под редакцией Н. В. Хамитова].
Київ: КНТ, 2011. 472 с.
7. Нагайко Т. Повсякденність як понятійна категорія історичного дослідження: осягнення інтерпритацій. Наукові записки з української історії:
збірник наукових статей. 2012. Вип. 29. С. 1–12.
8. Цит. по: Коляструк О. Історія повсякденності як об’єкт історичного дослідження: історіографічний і методологічний аспекти. Харків, 2008. 122 с.
9. Кофман Б.Я. Муніципальні права людини (особистості) як фактор вдосконалення конституційно-правового статусу людини і громадянина.
Часопис Київського університету права. 2019. №2. С. 64–71.
10. Баймуратов М.О., Кофман Б.Я. Правовий простір місцевого самоврядування як простір самоорганізації, самоідентифікації, самодіяльності людини. The 12th International scientific and practical conference “Current challenges, trends and transformations” (December 13 – 16, 2022) Boston, USA.
International Science Group. 2022. 673 p.
11. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.