Глуханич Олеся Мирославівна, заслужений працівник культури України, викладач кафедри музичного мистецтва, КЗВО «Академія культури і мистецтв»
Закарпатської обласної ради, Україна Шпішак Аеліта Степанівна, викладач кафедри музичного мистецтва, КЗВО «Академія культури і мистецтв»
Закарпатської обласної ради, Україна Микола Віталійович Лисенко (1842 – 1912) — засновник національної музично-творчої школи, основоположник української класичної музики.
Значення його постаті для української музичної культури неоціненне – його творчість без перебільшення становить цілу епоху в історії розвитку української музичної культури. На основі глибокого вивчення української народної пісні та переосмислення творчого доробку своїх попередників, М.Лисенко створив високохудожні музичні твори майже в усіх жанрах музичного мистецтва.
Зокрема, він поклав початок таким жанрам української класичної музики, як кантата, опера, фортепіанна музика, солоспів, камерно-інструментальна музика, різні форми вокальних ансамблів, опери для дітей [1].
Особливою заслугою М.В.Лисенка є те, що він перший з українських композиторів свідомо обрав метою своєї творчої діяльності створення всіх основних жанрів професійної музики на основі української народно-пісенної спадщини.
М.В.Лисенко був всебічно обдарованою особистістю. Він був не тільки прекрасним композитором, але і піаністом-віртуозом, фольклористом, яскравим громадським діячем, педагогом. Завдяки його організаційним та творчим зусиллям у 1904 році було відкрито Музично-драматичну школу. М.Лисенко не тільки керував школою та займався адміністративною роботою, він все своє життя займався педагогічною діяльністю у своїй школі. Зокрема, він викладав гру на фортепіано, елементарну теорію музики, історію музики.
З-під пера композитора вийшло 11 опер, понад 80 творів різних форм на тексти Т.Г. Шевченка, ряд композицій інструментального жанру (симфонічна фантазія «Козак-шумка», перша частина симфонії, струнне тріо та квартет, фортепіанні п’єси тощо). Також він писав музику до театральних вистав, романси і пісні на слова різних авторів, а також обробки українських народних пісень.
Сам М.В. Лисенко був блискучим піаністом. Тому цілком логічним та закономірним був його підвищений інтерес до написання музики для фортепіано.
У галузі фортепіанної музики він розробляв мотиви з скарбниці народного
ART HISTORY
MODERN METHODS FOR THE DEVELOPMENT OF SCIENCE
музичного мистецтва. Лисенко поставив українську фортепіанну музику на шлях професіоналізму, виніс її на широку концертну естраду, дав масовому слухачеві.
Особливою популярністю користуються фортепіанні рапсодії М.В.Лисенка (особливо Друга Рапсодія), «Героїчне скерцо», сюїта з 6 українських народних пісень, «Елегія», «Сумний спів» та інші відомі фортепіанні мініатюри, що увійшли в золотий фонд вітчизняної фортепіанної літератури. Сучасні дослідники оцінюють постать М.Лисенка як провісника нових модерністичних течій, що прийшли в Європу вже на початку ХХ століття. Він випередив певні стильові явища європейської музики на 20-30 років [2, 61-62].
Під елегією ми розуміємо невеликий за розмірами ліричний музичний жанр сумного характеру, із мотивами емоційних переживань, спогадів про минуле та філософських роздумів [3, 476]. Музична елегія передбачає повільний темп, камерний виконавський склад та монологічність висловлювання. Атмосфера елегійності відтворюється романтичними інтонаціями (інтонація «питання», інтонація «зітхання» - lamento), перевагою мінорного ладу над мажорним. Жанр елегії сприймається композитором буквально – як траурний спів.
«Елегія» М.В.Лисенка написана у двочастинній формі зі вступом та кодою, де друга частина дослівно повторює першу. Мелодія розвивається вільно, невимушено, чітка структура форми дозволяє їй литися без зупинок. Слід відмітити, що Лисенкові взагалі притаманна наспівність та кантиленність музичних тем. У своїх творах він спирався на народні інтонації, а українським пісням властива широка наспівність, плавність ведення мелодії. Саме такою – наспівною, кантиленною – є і основна тема «Елегії». За характером мелодія п’єси сумна, меланхолійна, наспівна, виразна та емоційна. Мелодія рухається хвилеподібно, висхідний рух чергується з низхідним, плавний поступенний рух мелодії – з широкими стрибками.
Фактура даного твору переважно гомофонно-гармонічна.
Приступаючи до вивчення музичного твору, необхідно одержати про нього загальну уяву, зрозуміти і відчути його домінуючий настрій. Це досягається шляхом перегляду і програвання твору, в процесі якого визначаються контури майбутнього виконавського плану.
Вивчення п’єси М.В. Лисенка «Елегія» необхідно проводити за планом.
Насамперед, необхідно з’ясувати зміст твору, його головні та другорядні складові частини, проаналізувати тональність, темп, ритм, структуру мелодії, необхідні виконавські засоби (штрихи, динамічні відтінки тощо). Для того, щоб якнайкраще зрозуміти образний зміст твору, необхідно знати, що програмність музики для творчості Лисенка мала велике значення.
У творчості Лисенка можна визначити дві групи програмних творів. Перша група – це яскраві та виразні картини втілення настроїв, переживань, вражень, вони максимально повно та емоційно відтворюють сприйняття автором оточуючої дійсності. До цієї групи належать такі твори, як «Признання»,
«Момент розпачу» та «Момент зачарування», «Враження від радісного дня»,
«Сумний спів», елегія «Журба», вальс «Розлука», «Мрія», «На солодкім меду».
Характерною особливістю цих творів є творче узагальнення народнопісенних
ART HISTORY
MODERN METHODS FOR THE DEVELOPMENT OF SCIENCE
34
інтонацій та виразної авторської мелодики, без прямого цитування народних пісень.
Друга група характерна не лише для творчості Лисенка, але для багатьох українських композиторів, до неї належать твори так званого фольклорного типу програмності. Ці твори містять у своїй основі народнопісенну тематику, цитування оригінальних народних мелодій, інтонацій тощо. При цьому оригінальність творчого підходу Лисенка до цитування народнопісенних інтонацій полягає в тому, що він відходить від традиційного трактування фольклорних першоджерел, намагаючись у першу чергу створити завершений художній образ у власному розумінні та трактуванні. Він органічно поєднує традиційні мелодії з сучасними для нього засобами музичної виразності. До цієї групи творів належать, зокрема, «Українська сюїта в формі старовинних танців на основі народних пісень» ор.2, окремі обробки народних пісень. При цьому творчий стиль композитора яскраво романтичний, емоційний, сповнений драматизму, а часом і трагізму. Видатний український композитор С. Людкевич назвав М.Лисенка «українським національним романтиком у музиці» [4, с. 287].
Оскільки «Елегія» М.В. Лисенка є програмним твором, де програмність визначається самою назвою твору, при роботі над даним твором насамперед виконавець повинен зуміти проникнутися почуттями та відчуттями композитора у той момент, коли він створив цей твір. Також важливим є створити образний план виконання п’єси.
Програмність тут має умовний характер, вона виражається не у відображенні якихось дій, а скоріше у змалюванні станів, настроїв.
Всю роботу над твором можна умовно розділити на три етапи:
- аналіз нотного тексту твору та його розбір;
- детальне опрацювання технічних труднощів твору;
- створення власної художньої інтерпретації твору у залежності до відображення авторського задуму.
Роботу над «Елегією» потрібно розпочати із досконалого вивчення нотного тексту твору. До цього питання слід віднестися максимально уважно, так як грамотне виконання нотного тексту є необхідною умовою для професійного виконання твору.
Твір дуже різноплановий як у відношенні образного змісту, так і в ритмічному плані. Тріольний ритм тут місцями поєднується з дуолями, що вимагає уважного ставлення. Все це ускладнюється широким діапазоном звучання мелодії. Слід при цьому відчувати пульсацію долей у такті та орієнтуватися на сильну долю такту.
Також вдумливої роботи вимагає фактура твору, вона охоплює практично всю клавіатуру. Широкі стрибки у лівій руці необхідно пропрацювати окремо на точність попадання.
При виборі темпу твору слід звернути увагу, щоб він не був занадто повільним, бо тоді мелодія не буде литися, а буде стояти на місці. При цьому при виконанні даного твору потрібно звертати увагу на те, щоб рух мелодії не припинявся на тривалостях з крапкою, мелодія повинна плавно рухатися далі.
ART HISTORY
MODERN METHODS FOR THE DEVELOPMENT OF SCIENCE
Твір має велику кількість агогічних відхилень, тут є невеликі прискорення до кульмінації з подальшим заповільненням до закінчення фрази.
При розучуванні твору не слід довго затримуватись на повільному темпі, адже твір кантиленний, а в занадто повільному темпі губиться внутрішній рух мелодії.
Оскільки ця п’єса є кантиленною, звук тут відіграє дуже важливу роль. При роботі над підготовкою до концертного виконання твору дуже важливу роль відіграє робота над якісним глибоким звуком. Хоча переважно твір виконується динамічним відтінком mf, звук при цьому не повинен бути різким.
Особливо важливим є розподілити силу звуку при виконанні cresc. та dim.
Починати крещендо слід з такого по силі звуку, щоб вистачило запасу для повноцінного наростання сили звуку, і при цьому щоб звук не став занадто різким, форсованим.
Також при роботі над твором слід звернути увагу і на те, щоб вибудувати загальний план твору по наростанню. Хоча у нотному тексті твору і не проставлені всі найдрібніші динамічні відхилення, слід обов’язково робити динаміку всередині кожної музичної фрази.
Творчий стиль М.Лисенка близький до стилю іншого видатного романтика ХІХ століття – Ф.Шопена. Як відзначає Р. Сулім, «виконавські принципи Лисенка були близькі манері Шопена-піаніста» [5, 20]. Обом композиторам властива емоційна наповненість музичних творів, їх глибокий художньо-образний зміст, що вимагає від виконавця неодмінної емпатії, самозаглиблення в художній образ та втілення його за допомогою всього арсеналу виконавських засобів музичної виразності.
При виконанні «Елегії» М.Лисенка дуже важливу роль відіграє фразування.
Слід виконувати мелодичну фразу ніби «одним подихом», об’єднуючи кілька дрібніших побудов в одну фразу. Але, з іншого боку, кожна така дрібніша фраза-складова повинна бути чітко проартикульована, повинна зберігатися її ясність та чітка структура. Необхідно при виконанні «Елегії» слідкувати, щоб музичний матеріал не дробився на дрібні шматки, не розсипався на окремі мотиви чи побудови. Навпаки, слід домагатися єдності, нерозривності, цілісності виконання.
«Елегії» властиве широке фразування. До середини музичної фрази слід зробити невелике крещендо, а до завершення фрази – невелике дімінуендо. Така динаміка всередині фрази робить виконання твору більш цікавим та різноманітним, наповнюючи музичну канву твору динамічним багатством.
Також дуже важливим при роботі над даним твором є опрацювання штриха legato, оскільки він є основним при виконанні кантиленної мелодії. У веденні мелодії не сміє бути ніяких акцентів, поштовхів, мелодія повинна литися плавно та безперервно.
Отже, для того, щоб максимально відтворити настрій п’єси «Елегія»
М.Лисенка, необхідно насамперед оволодіти всіма технічними та звуковими прийомами гри.
ART HISTORY
MODERN METHODS FOR THE DEVELOPMENT OF SCIENCE
36
Підсумковим етапом у роботі над музичним твором є підготовка до концертного виконання твору. На цьому етапі виконавець повинен програвати весь твір від початку до кінця, намагаючись правильно розподілити свої сили.
Важливим є при таких програваннях аналізувати всі допущені помилки і при наступному програванні намагатися їх не допускати.
Список літератури:
1. Корній Л. П. Історія української музики. Ч. ІІІ. – ХІХ ст. Київ; Нью-Йорк:
Вид. М. П. Коць, 2001. 478 с.
2. Козаренко О. Диво самозростаючого логосу // Музика. 2013. №1. С. 60–63.
3. Словник української мови: в 11 томах. Том 2, 1971. Стор. 467.
4. Людкевич С. Микола Лисенко як творець української національної музики Людкевич C. П. Дослідження, статті, рецензії, виступи: у 2-х т. Львів: Дивосвіт, 1999. Т. 1. 292 с.
5. Сулім Р. Муза романтизму. Музика. 1996. №5. С.20-21.
ART HISTORY
MODERN METHODS FOR THE DEVELOPMENT OF SCIENCE